11-27 вересня 2009

Новини

Вечір документального кіно. Інтерв'ю зі Свiтланою Зінов'євою


Наталка Довга спеціально для ГОГОЛЬFEST
 
 
Вечір документального кіно
 
24 вересня Гогольфест та продюсер Світлана Зінов’єва збирають глядачів на Вечорі документального кіно. В рамках програми буде показано чотири стрічки відомих режисерів з українським корінням. 
 
- Світлано Людомирівно, минулоріч на Гогольфесті ви презентували ретроспективу Сергія Лозниці, в такий спосіб показавши становлення, розвиток і утвердження одного режисера. Цього разу ви зібрали в одній програмі трьох абсолютно різних авторів, чи не могли б ви коротко занонсувати відібраних режисерів?
 
- Для вечора документального кіно я відібрала роботи різні за стилем та манерою, тож це буде схоже на маленький фестиваль. Власне, формування програми було доволі складним завданням. Мені знову запропонували показати Лозницю, але майже всі його роботи увійшли в ретроспективний показ. Залишилася тільки “Блокада”, яка того разу, як мені здавалося, не зовсім вписувалася у формат Гогольфесту. А недавно з’явилася абсолютно нова стрічка “Північне світло”.
 
Щодо решти програми, то я хотіла показати фільми різні, але одинаково глибокі. Аби було “больно и светло”, як це у Блока. Так виникла ідея показати останній фільм Олександра Балагури. Це авторська і новаторська стрічка “Крила метелика”. Цей фільм лише раз показали на “Молодості”, а документальному кіно треба крутитися.
 
Далі подумалося про Олександра Столярова. Він справді багато знімає, але тут його майже ніхто не бачив, так як він працює на замовлення російського каналу “Культура”. От є людина, яка талановито і плідно працює, а ніхто його не знає.
 
А взазалі з документальним кіно у нас проблема - у нас його мало! Режисери ходять і так важко шукають про що б їм знімати, а тим часом зникає так і не зафіксований на плівку день сьогоднішній. Я про це часто кажу, бо мені це дуже болить. Знаєте, документаліст – це таке зобов’язання зафіксувати життя, а між тим режисери все частіше втікають у ігрове кіно. Ця тенденція спостерігається не лише тут, але і в Росії, і у світі загалом. А документальне кіно треба знімати, бо без цього від нас нічого не залишиться.
 
- А чи не могли б ви трохи детальніше розповісти про кожну зі стрічок?
 
- “Крила метелика ” – це фільм про взаємозв’язок усього, що відбувається у цьому світі. Відправною точкою для режисерських роздумів на цю тему стала поширена думка, що помах крил метелика у Каліфорнії може викликати землетрус у Японії. Тож усі речі пов’язані між собою, але ниточки цих зв’язків дуже тонкі й треба мати пильне око, щоб їх помітити. А ще важливо пам’ ятати… Зрештою, це ностальгічне кіно, адже Балагура живе в Італії і, безумовно, ностальгія його їсть, хоча у фільмі й проскакує думка, що Україна для багатьох нелагідна мати. Це глибоко приватна робота.
 
“Я - Хармс” – формально кіно про Даніїла Хармса, хоча там теж дуже багато самого автора. Олександр Столяров часто знімається у своїх роботах, фільмує він і свою дружину, і дітей, й ірпенський будинок. І це навіть трохи дивно, що з такого маленького приватного простору у нього виходить так багато стрічок.
І все ж “Я- Хармс” чудове кіно з розумінням поетики Хармса і його біографії.
 
“Блокада” Лозниці – це стрічка змонтована із хронік відзнятих у блокадному Ленінграді. Фільм отримав величезну кількість призів на міжнародних фестивалях. Це грандіозна робота з особливою формою! Заново озвучена хроніка перфектно відтворює живу фонограму міста, а про монтаж я навіть боюсь починати розмову. Це кіно як вища математика і багато що просто важко пояснити словами.
 
“Північне сяйво” – це свіже кіно Лозниці, зняте разом із українським оператором Сергієм Михальчуком. Події фільму розгортаються десь за тисячу кільментрів від Пітера у поселенні перед настанням арктичної ночі.
 
 - Із ваших слів стає очевидним, що глядачу пропонують поринути у три, ба навіть чотири маленькі світи. Чи не надто це для одного вечора? Адже за великим рахунком посмакувати не вдасться жодною зі стрічок і враження від перегляду буде радше збірне? А в той же час кожна стрічка варта глибокого осмислення.
 
- Щодо мене, то я особисто не люблю дивитися фільми один за одним. Особливо у фестивальних умовах, коли випадає щастя подивитися якусь дуже талановиту роботу, а потім наступний показ перекриває враження від попереднього. Але що робити – це нормальна фестивальна практика. Та навіть потрапивши на саму територію Гогольфесту губишся у розмаїтті подій. Це наче варево. Воно дуже корисне, і особисто мене підхльоскує. В даних умовах немає часу смакувати. Але, якщо глядачеві сподобається, то я б із задоволенням влаштувала ретроспективу того ж таки Столярова. Може на наступному фестивалі.
 
-          До речі, чи буде присутнім хоча б один із авторів на показі?
 
-          На превеликий жаль, не все так просто. Сергій Лозниця зараз страшенно заклопотаний роботою над новою постановочною стрічкою. Лише кілька днів тому він був тут в Україні на виборі зимової натури, але не зміг затриматися у Києві надовше. Олександр Балагура теж потрапив лише на відкриття і, вражений виром мистецького життя, вже повернувся до Італії. Можливо, вдасться привести Олександра Столярова, але він такий брикливий, що напевне нічого сказати не можу. Я, звичайно, наполягатиму, адже він і режисер, і письменник, і архітектор й міг би розповісти багато цікавого. Анонсуйте його прихід – це його зобов’яже!
 
-          Що ж чекаємо вас удвох на кінопоказ та вечірню розмову.